Для голосування необхідно авторизуватись

Барабашка

— Ой, святі їжачки! А ти хто?
— Я? Барабашка.
— Ух ти! Приємно познайомитися. А я Натуся.
— Угу.
— Ні, не так. Потрібно казати: “Взаємно”. Так усі дорослі кажуть. Навіть, якщо неприємно.
— Взаємно.
— Та вже не потрібно. От ти чудний.
— Очевидьки.
— А що це ти робиш у нас на кухні? І звідкіля ти взявся?
— Не знаю. Згори.
— То ти від сусідки із шостого поверху втік?
— Очевидьки.
— А ти добрий чи злий?
— Не знаю.
— Та ні, так не буває. Всі або добрі, або злі. От моя матуся добра, вона мені кіски заплітає, по голівці гладить лагідно і солодке дозволяє їсти досхочу. А татко злий. Він робить матусі боляче і матуся плаче. То ти який?
— Звичайний.
— Так не чесно. Не за правилами. Ти повинен обрати. Давай я тобі допоможу. Ти кицьок любиш?
— Не знаю.
— Іриско, ходи сюди. Киць-киць. Втікла. Ну і хай, без тебе справимося. Хм… То ти не знаєш, як це любити? Це коли останню цукерочку віддаєш матусі, хоча самій кортить її з’їсти. А вона вдає, що з’їдає, а потім за хвилину із коридору гукає мене: “Святі їжачки! Ти дивись, Натусю, одна цукерка у кишені загубилась” і віддає мені цю останню. Думає я маленька і не помічаю.
— Я не маю цукерок.
— Ох і тяжко з тобою. Давай ще раз. Ти гратися любиш?
— У що?
— Та хоч у щось. У піжмурки, наприклад.
— Люблю.
— Святі їжачки! Барабашко, ти куди зник?
— А ось і я!
— Ух ти! Здорово ти у піжмурки граєш. А я так не вмію ховатися. От бачиш, гратися ти любиш. Отже, ти добрий!
— Очевидьки.
— Ой, ховайся, Барабашко. Це татко з роботи прийшов. Від нього знову погано пахне. Сьогодні він злий. Не хочу, щоби він і тобі нашкодив.
******
— Привіт.
— О, Барабашко, привіт.
— В тебе очі мокрі.
— То я плачу.
— Чому?
— Тому що мені дуже сумно.
— Як це “сумно”?
— Сумно — це коли не весело. Коли ти сама-самісінька на цілому світі і навіть улюблені цукерочки не приносять радості. Матусю вчора забрали тітки в білих халатах і вона більше не плакала. А татка забрали дядьки в великих капелюхах.
— Але ти не сама. Є я. Хочеш пограємо у піжмурки?
— Не хочу.
— Хочеш я покажу, як я навчився любити? Іриско, киць-киць. Тримай цукерку.
— Кицьки не їдять цукерок. От ти кумедний. Усьому тебе треба вчити.
— Очевидьки.
— Ти погладь її ось так. Бачиш? Вона муркоче, значить ти їй сподобався. З кицьками простіше. Вони коли люблять, то муркочуть. А от дорослі не вміють так.
— Любити?
— Муркотіти.
*****
— Матуся додому так і не повернулася. Тепер, щоби я не була сама — зі мною живе бабуся.
— А як же я? Іриска?
— Ти — мій друг. Іриска, то Іриска. Второпав? А бабуся… Просто дітям потрібні дорослі.
— А бабуся хіба не друг? Для чого дітям дорослі?
— Бабуся — це бабуся. Ну як ти не розумієш? От ти будеш мене змушувати манну кашу їсти, якщо я не хочу?
— Очевидьки не буду.
— А от бабуся змушує. Для цього і потрібні дорослі.
— Щоби годувати манною кашею?
— Мабуть. Щоби ми виросли. Бо якщо їсти манну кашу, то обов’язково виростеш і станеш дорослою.
— Ти хочеш стати дорослою?
— Не хочу. Тоді не можна буде їсти останню цукерочку і прийдеться змушувати маленьких дівчаток їсти манну кашу. Бррр.
— Значить твоя бабуся тобі не друг?
— Виходить, що так. Напевно, коли їси багато каші, то забуваєш, як то дружити. Дорослі тебе або люблять, або ні. А от дружити з тобою забувають.
*****
— Ти знову сумна. Що сталося, Натусю?
— Вчора татка дядьки в великих капелюхах відпустили і він приходив до нас. Вони з бабусею голосно кричали і сварилися. Вона не пустила його додому, бо він був злий.
— А мама?
— Я питала бабусю: “Де матуся? Чому татка відпустили, а матусю ні?” Та вона мовчить, обнімає мене і плаче. А татко вчора сидів весь день у нас в дворі. Я бачила. Бабуся заборонила мені визирати у вікна. І ми тепер не ходимо на прогулянки. А я хочу на гойдалку.
— Дуже хочеш?
— Дуже. Але ж мені не можна виходити із дому.
— А виходити ми й не будемо. Візьми мою руку.
— Святі їжачки! Як ти це зробив, Барабашко?
— Це мій секрет!
— Це найкраща гойдалка у моєму житті! Юхуууу!
— І в моєму! Юхуууу!
*****
— Барабашко, ти де?
— Ку-ку. А я тут.
— Не до ігор мені зараз. Ми з бабусею їдемо до дідуся у село. Бабуся боїться залишатися у нас вдома через татка.
— Ти на довго?
— Я не знаю. Не знаю…
— Ну-ну, не плач.
— Я просто хочу, щоби матуся повернулася і татко більше не приходив до нас. Ніколи.
— Дуже хочеш?
— Дуже.
— Візьми мою руку.
*****
— Барабашко! Я вдома! Іриско, привіт! Ти не бачила Барабашки? Ой, а дивись, які в мене кіски! То мені матуся заплела. Зачекай. Я зараз її покличу. Матусю, ну ходи хутчіше сюди. Я тебе маю познайомити з Барабашкою. То друг мій. Так мамо, він справжній. Справжнісінький друг. От зараз сама побачиш, який він в мене класний. Ну добре, матусю, ти лягай. Тобі після лікарні потрібно відпочивати. Я вас пізніше познайомлю.
— Знову у піжмурки граєш? Виходь уже. Барабашечко, ну де ти? Чому ти не виходиш? Як же я тепер без тебе? Я буду скучати… очевидьки.

08.11.21.

1
Поділитись...

Автор публікації

Офлайн 6 місяців

Lobzik

1
Коментарі: 0Публікації: 1Реєстрація: 01-04-2022

Коментувати