Діти війни
Ракетні обстріли такої сили,
Що навіть муза десь сховалась у кутку,
Дитя щоднини матері просило,
Матусю, хочу тишу отаку…
Щоб цілу нічку я у сновидіннях,
Блукала по квітучому лужку,
А не сиділа на сирих каміннях,
Закутана у ковдрочку стару.
Так хочу порадіти сонцю і хмаринці,
Пробігтись по травичці із м’ячем,
Сміятись і стрибати, бо ж дитинство…
Але навколо вибухи з плачем.
Матусенько, а в чому дітки винні?
Що вкрали в них дитинство золоте,
Чому ховатися ми всі повинні?
І чи весна для нас ще зацвіте?
В очах дитячих, вже таких дорослих,
Читалось запитання не просте…
Коли вже зникнуть ці ворожі «гості»?
Матусю, а весна ще зацвіте?
А мама лиш до серця пригорнула,
Й тихенько помолилась у сльозах,
Щоб смерть їх стороною оминула,
Й дитя побачило весну у снах.