Дніпро гіркими обливається слізьми,
Цей біль пронизує всю душу,
Живими не дістати їх уже з пітьми,
Не чути голосів, а тільки моторошну тишу.
Що кляті нелюди, радієте ви ?
Дитину мати більше не побачить…
Зірвались муки й відчаю прокльони,
Від серця, що не перестане кровоточить.