До Шевченка
Глянь Тарасе, знов в руїнах,
Наша Україна
Схоронили не одного,
Вже героя – сина.
Глянь Кобзарю, подивися,
Знов москаль лютує.
Кров’ю очі налилися,
Та Бога не чує.
Не чує, бо заклало,
Йому серце й мізки.
Отаке ж бо нерозумне,
Виросло з колиски.
Подивися з того світу,
Наша Україна,
Сльозами вмивається,
Її діти гинуть.
Правду ти казав, Тарасе – ,
Москаль – не людина.
Пошкодуєш вбоге, босе,
Бісового сина.
Та повернешся спиною,
Як ножа устромить,
Волочиться чужиною,
В твою хату входить.
Треба гнати того ката,
Із землі своєї,
(Бо не був ніколи братом),
Прямо до расєї.
Хай собі там борсається,
В своєму болоті,
І нехай не заважає,
Людям в світі жити.
Автор публікації
Коментарі: 0Публікації: 7Реєстрація: 01-04-2022
