Воно малесеньке сиділо при дорозі
І так уважно прислухалось до прохожих,
Бо ж подивитися воно було невзмозі
Інфекція закрила йому очі.
Ось чоловік пройшов, із кимось розмовляє,
Дві жіночки пробігли в своїх справах,
Але ніхто з них на малятко не зважає
Усі кудись постійно поспішають.
В животику бурчить, ніхто не чує,
Худенький весь, лиш кісточки і хвостик…
Гарячий, страх. Інфекція лютує…
Воно ж уважно слухає прохожих.
Він слухає й надіється на диво
На сАмому, на крАєчку дороги.
А люди йдуть… Проходять мимо, мимо.
Воно ж сидить й так просить допомоги…
– Привіт, малятко! Гайда-но до мене.
Замуркотів, лишень взяла на руки.
Серденько б’ється швидко так, шалено.
– Хто ж тебе викинув, малесенький, на муки?
До лікаря сходили – жити буде,
Спасемо очі курсом лікування.
Залоскотало з радості у грудях,
– Скінчились, котику, усі твої страждання.
Він швидко звик до нової родини,
З’явився в нього братик й дві сестрички.
В лоток почав ходити за годину!
В своїй коробці спить він кожну нічку.
Якщо можливість є, ви зупиніться –
Стражденних навкруги багато дуже.
Хоча б шматочком хліба поділіться,
Не будьте до чужого горя так байдужі.
Не маю на увазі лиш тваринок –
Людей багато, просять допомоги.
Зробіть, не постидайтесь, добрий вчинок
І щастя знайде шлях до вашого порогу.
Автор публікації
