Свічка миготіла з тріскотом в кутку
Мати так молилася вервицю таку.
Вона так просила : ” Синку, ще живи”,
Матінку благала : “Ти його спаси “.
Мама відчувала, ніч ця не проста
Слізьми заливала старечі вуста.
Взяла фотокартку , сина обняла
І собі до серця міцно приклала.
Синку дорогенький, орле молодий,
Жити тобі жити, вік твій золотий.
Ти нас захищаєш від куль і біди
Сон оберігаєш, щоби спали ми.
Мати на хвилину поринула в сон,
Враз тривога виє, дзвонить телефон…
Ненька підривається і мерщій біжить,
А серце ще дужче у неї болить.
І слова останні він їй написав:
“Спи спокійно, мамо” , добраніч сказав.
Я більше не зможу до тебе прийти ,
Я зробив що міг, щоб тебе спасти …
Свічка догоріла й тривога пройшла
А мати сиділа на землі одна.
Міцно ще стискала сина у руках
І ковтала сльози свої на щоках.
У далекий вирій вже він полетів
З батьківської хати в небо відлетів.
Україну неньку свою захистив,
А свою рідненьку вдома полишив.
Мати у хустинці чорній вже іде
Сина виглядає, вже нема ніде.
Лиш цю фотокартку ніжно обніма
В небо заглядає , а стоїть сама…
Автор публікації
