Для голосування необхідно авторизуватись

Мати

Посивіла мати… Як ковиль, що в полі,
Коли вийде з хати, попід тінь тополі,
А волосся сиве, зморшки на обличчі,
Але то не диво… Постаріла втричі.
Виїда дорога, гарні сині очі,
Бо нема нікого…і стоїть до ночі.
Пішов син до світу, на війну з русином,
Уже спіє жито, та немає сина.
Серденько колотиться, ні листа, ні слова,
Богу тихо молиться, і веде корову.
Бідолаха доїть молоко в відерце,
Хто же її загоїть, материнське серце.
По ночам не спиться, стукає хтось в двері,
Скиглить, як вовчиця, їй не до вечері.
Слухає новини про війну на сході,
Може щось про сина, може у полоні?
Може у лікарні, хай би вже й каліка,
Кинулась у чари, знайшла відьму дику.
-Відьма люба , мила, може ти розкажеш?
Я чекаю сина, ти мене розважиш?
Розведи тумани, розтлумач всі знаки,
Виведи з омани, бо вже нічим плакать.
Ворожила відьма на кістках собачих,
Напувала зіллям, каже:”Ти побачиш…”
І вона угдеділа тіло сина в полі,
Вилетіло серденько, з тіла, стало голим,
Птицею кружляло, і махало крилами,
Плечі підставляло, кров’ю пряло килими.
Але тіло сина, кулями побито,
Поруч два русина, вже і їм не жити.
Танк і “Град” на полі, ще вогнем палають,
Розтрощені тополі… Мертвим не мішають.
Не схотіла мати з сином розлучатись,
Тому лягла поруч, щоби не мішати,
Обняла синочка, тихо пригорнулась,
-поспимо рідненький, – та і не проснулась.

Бондар Сергій

2
Поділитись...

Автор публікації

Офлайн 3 місяці

Сергій Бондар

2
Коментарі: 0Публікації: 1Реєстрація: 20-06-2022

Коментувати