Для голосування необхідно авторизуватись

Мені здавалось

Мені здавалось, що уже ніколи

Війни не буде в нашому житті.

Чому ж так сумно, чому ж із болем

Топчуть чужинці мрії золоті?

Моя країна знову плаче кров’ю,

Невже це вдяка за її добро?

Вмирають хлопці по обидва боки –

Одні боронять неньку, інші сіють зло.

Ми не пробачим вашого каліцтва

Душі, що стала чорною як ніч.

Невже людина при здоровім глузді

Таке буде чинити, в чому річ?

Чому нема в вас бога за душею,

Чому вбиваєте малих дітей?

Невже їх сльози нічого не варті,

І менше коштують ніж купа тих речей?

Що ви грабуючи берете із собою,

Але ж туди нічого не візьмеш.

Вже котрий раз вас просять зупинитись,

Та не достукатись до кам’яних сердець.

Ще скільки їм віддати треба болю,

Сліз материнських і життів людських?

Не обирали ми такої долі,

Ми хочем жити з миром і без них.

Всі думали, що ми опустим руки,

Заб’ємось у куток і будемо чекать,

Коли прийдуть нас інші визволяти,

Всі думали, але це все не так!

Не зрозуміть їм нашої свободи,

Що ми не хочем жити як вони.

Нам нічого боятись, як є воля

До щастя, до життя, до боротьби!

Ми хочем, щоб майбутнє покоління

Вже не робило наших помилок.

Нема їм віри – істина єдина,

Тепер ми зрозуміли, нам урок.

Щоб наші діти вільними зростали,

Все віддамо без жалю, без вагань!

Не тої долі ми для них бажали,

А лиш життя без болю та страждань!

2
Поділитись...

Автор публікації

Офлайн 6 місяців

Тетяна Черевко

4
Коментарі: 0Публікації: 3Реєстрація: 05-04-2022

Коментувати