Місяць в хмарах, йду додому.
Вздовж гостинця пні, корчі.
Перед мене, по-прямому,
Чимчикують уночі
Три темнесеньких горбочка,
Шурхіт тихий, ледве чуть.
Їжачиха й два синочка,
Неблизька для лапок путь.
В листях голки, пелехата
Повела синків в кущі,
Бо там гнізда і пташата,
Бо там гусінь і хрущі.
Йдуть малі, сопуть – навіщо
Витребеньки нам оці?
Ми і так нівроку гарні
На одному молоці.
Вередують, спати хочуть,
– Дався нам такий обід!
Де це чувано щоночі
Нас виводити у світ?
Наче в других діти гірші,
Наче ми красніші всіх.
Хизуватися набридло. –
І один в пилюку ліг.
Серед стежки вклався спати.
Ох, упертий їжачок.
Та матуся розвернулась
І штовхнула під бочок.
Думок на тему “Віра Балацька-Полинцева. Місяць в хмарах, йду додому”
супер