Мої думки…
Мої завітні мрії…
Летять кудись, не здоженеш!..
У них і плачу, і радію…
Емоціям немає меж!
Якось би зупинитись на одній,
не розривати серце на шматочки…
Не раз кажу собі: “Постій!”
Але біжу за вітром далі, у лісочки!
Там заховаюся
за дубом ошатнИм!
Притулюся грудьми щосили!
І так в обіймах міцних з ним
отримаю могутні крила,
які дадуть наснаги і тепла,
та розженуть печалі і тривоги…
І в серці іскра запалА
в щасливу сонячну дорогу!..