Іде війна… Читаю Кобзаря
І наче в воду він дивився
Ні разу він не помилився,
Що буде хаос на Україні,
Що піде розбрат по країні
І хтось втече на чужину,
Не розуміючи війну.
Їм, ба, там краще – за бугром,
Вони знайшли там “родной дом”
І Батьківщина їм не треба,
Де рідна хата, рідне небо…
Отам і вмруть – на чужині
Та якось байдуже мені.
Одне мені що не байдуже –
Пошвидше б орків клятих здужать
Й вдихнути запах перемоги
Щодня за це молюся Богу.
За нами буде правда й сила,
Бо не вмирає наша віра,
Твоїх дітей, моя країна.
Ти наша мати! Ти єдина!
І я пишаюсь тим, що нині
Лишилась я на Україні.
Я тут родилась, тут зростала,
Я тут журилась і кохала!
Я тут дітей своїх плекаю
І знову Господа благаю,
Щоб виросли мої сини
По правді чесними людьми.
Щоб в серці вірно за Вкраїну
Щодня, щоночі, щогодини!
Ми твої діти, Україно,
О рідна ненька-Батьківщина!
Блакитне небо, співи солов’я,
Дніпро і кручі – то земля моя!
Автор публікації
