Нотатки наvigenої домогосподарки.Горе

Моє життя сповнене болю, безнадії, переживань. Таке життя не можна назвати нормальним, радісним, спокійним навіть відносно. Я не можу більше себе тішити думкою, що війна закінчиться, закінчиться сьогодні чи затра. Навіть, якщо вона закінчиться, то щось зміниться на краще. Усіх навчили бути жорсткокими, що вбивство, каліцтво, смерть – звичайні буденні речі. У мене стільки проблем, які накопичуються з кожним днем. Немає можливості навіть почати їх з чогось вирішувати. Люди навколо не допомагають мені їх позбутись, а навпаки – додають нових. Ніхто нормально не спить і не їсть у нашому домі. Постійна невизначеність, тривога, погані новини. Коли і хто припинить це жахіття?

З кожним днем я стаю нещасніша, бідніша і більше безнадії на те, що закінчиться війна, нормалізуються стосунки у сім’ї, у мене буде робота, дохід, що я зможу забезпечити хоча б мінімум щасливого життя з любов’ю для своїх дітей і себе. Навіщо держава та люди навколо так довго мене мучать? Чого перетворють на муку моє життя, моїх дітей й своє, називають це добром і благодійністю? Я не можу робити більше, більше старатись, якщо немає віддачі від держави, людей навколо. А раптом сьогодні природа нас усіх знищить за таке зло і несправедливість?!

Я не знаю уже як, що думати, що ще зробити, як зробити, як, кого просити, що казати, кому, у що вірити…

Поділитись...