Нотатки наvigenої домогосподарки. Реквієм розбитому серцю. му

Не дуже хотілося публікувати саме цей текст. Але так набридла скрізь і усюди розпущеність думок та мова без гальм і правил, що не втрималась. А раптом, станеться диво… Комусь ці слова зможуть стати солодким живильним дощем чи чистим душем-водоспадом…Ніби уривок з якогось смішного дамського роману.
Одне і те ж поняття можна назвати по-різному: секс, близькість, кохання, любов…
Одне і теж описують кількома словами: стрілися, посовались один на одному, получилось, кінчили, поспали.
Можна і не так. Можна довго, як усе життя розвивати почуття, виходити на новий рівень відчуттів.

Він підійшов до неї і сказав тихо, але впевнено те, що вона хотіла почути: “Не підведу тебе і твою довіру. Обіцяю, буде ніжно…”
Він повільно доторкнувся її рук, гладячи, піднявся вверх до ліктів, вище, обійняв її за плечі, провів по спині зверху вниз, зайшов на друге коло,притягнув до себе, стримуючи своє звіряче бажання, зірвати свій та її одяг, наблизив губи до її і відчув спротив, навіть переляк. Тоді він злегка відхилився, поцілував її в щічку, почав цілувати шию.. Вона відчула справді тепло і ніжність, дозволила собі розслабитись, відчувала його дихання, яке лоскотало, змушуючи дихання ставати частішим від приємного хвилювання. Вона захотіла теж цілуватись. Якось природньо їхні губи знайшли шлях один до одного і поєднались… ЙОГО РУКИ ЗДАЄТЬСЯ БУЛИ ВСюДИСУЩИМи, встигали обнімати та пестити одразу все її тіло. ЙОГО тіло ВІДЧУВАЛо ЇЇ груди. ВОНИ У НЕЇ НАБУБНЯВІЛИ, ЯК ВЕСНЯНІ ТуГІ БРуНЬКИ І ГОтОВІ бУЛИ РОЗЦвІСТИ ВІД ЙОГО ДОТОРКІВ РУК І ГУБ, як стається це від першого весняного дощу… ЇЇ НЕДОВІРА І СТРАХ ПРОСТО ТАНУЛИ від ЙОГО БАЖАННЯ та ПоЧУТТів БУТИ З НЕЮ ПоРЯД, ДАРУВАТИ І ОтРИмУВАТИ взаємну НАСОлОДУ, ВІД ТОГО, ЩО ЗМІГ нАБЛИЗИТИСЬ, й вона не ВІДШТОВХНУЛА І НЕ ВТЕКЛА, зміг відновити довіру жінки до чоловіка…
Цей момент, коли двоє залишаються ніби одні не просто у світі, а здається у цілому Всесвіті, коли більше нічого і нікого не існує навколо, схоже на, як кажуть астрономи, на вибух, у результаті якого з’являється нова зоря і світло вічд неї видно довго і далеко… Ці такі банальні прості рухи, коли одяг, якимось дивним чином, ніби сам собою розстібається і опускається.Коли раптом одяг, який ще хвилину тому був надійним, здавалося, замко`м і перешкодою від очей і не тільки, по-зрадницькому ставав непотрібний, розкрився і спав, як стіни бастіону від вдалої облоги.
З її світу, як і з неї самої, сміялись, не розуміли, не сприймали і відверто глузували, стверджуючи, що життя зовсім не таке, як вона собі його малює чи уявляє, що так неправильно, це неправда і так не можна… Чому хтось дає собі право на запровадження чужих думок у чужому світосприйнятті і в чужій голові не зрозуміло? Чому комусь можна жити у своєму світі і нав’язувати його іншим, а когось не можна просто залишити жити спокійно у своєму, ну можливо наївному, однаково-нудному кисло-солодкому компотику фантазій та уявлень? Зовсім не зрозуміло… Якщо цей світ змінювали завдяки думкам і діям, то чому ні?! І чому мусово зміни повинні бути пов’язані з війнами, реформами, тестуванням, полюванням на відьом чи спаленям на вогнищі? А не опрацюванням проблеми, знаходженням оптимального вирішення, роботою по донесенню та розясненню, вирішення проблеми, власне, прийняттям положення чи закону? Є інші приклади: створення книги, архітектура, живопис…
Тоді, коли голі тіла торкаються один одного,коли інтимні частини тіл стають раптом на перше місце за всі інші, у тому числі і за голову, і несуть заряд енергії до всіх решта, коли хочеться, щоб це тривало довго, дуже-д-у-у-у-ж-ж-е довго, цілу ніч… Щоб можна було перепочити і знову обійняти, притулитись і відчувати тепло, яке з голови до п’ят огортає тіла, наповнює його любов’ю з кожним рухом назустріч одне одному… Коли рухи в такт, ніби треки пісень на улюбленій радіостанції не перериваються на рекламу чи слова ведучих: тіла змінюють ритм, але не припиняють рух, коли хвиля найвищого задоволення досягнута і здається немає сил рухатись далі та насолоджуватись, радієш, що спіймав ту хвилю і тримаєшся на ній, насолода від процесу, а не тільки бажання швидше дійти до кінця, коли кінець приходить ніби несподівано і ти ще не хочеш, щоб він наставав, але задоволення охоплює усе тіло, яке знеможене тоне у насолоді… Але вже видно нову хвилю і її хочеться підкорити. Не хочеться зупинятись… Так серфінгіст поривається у океан ловити нову хвилю, і знову бажання оволодіває тілами, знову змінюється ритм, ніби лунают інша мелодія і слова, але не менш красиві, не хочеться, щоб пісня закінчувалась, але вона закінчується і двоє знову глибоко дихаючи, не можуть стримати звуки найвищої насолоди. Коли тіла уже повністю мокрі, ніби трави під ранковою росою… Усе, більше не можу, але бажання знову роздмухує, як вітер ватру від свіжо підкинутих дрів, і все починається спочатку… Ти ще ніби тут весь, як клубочок солодкої рожевої вати, але за мить просто перестаєш існувати у сні… І коли просинаєшся, то ніби нічого й не було, але тіла самі розповідають мовчки про нічні задоволення невловимими посмішками на обличчях, скромними, таємничими рухами рук з енергійним струмом, який протікаючи через тіла, переходить у повітря, від пружних кроків ніг у землю невидимими нитками…
Ви бачили фільм про Гарфілда, коли його схожий багатий кіт вперше побачив лазанью і сказав:” Я не буду це їсти”, а потім мордою плюхнувся в тарілку від задоволення. Це не секс, коли потреба задовольнити фізіологічні потреби, як спрагу чи голод. Це любов, коли потреба обіймів, поцілунків і кохатися, така сама, як хліба насущного. Так, Кіт багатий спадкоємець ніколи не куштував лазанью, та задоволення невловимими посмішками на обличчях, скромними, таємничими рухами рук з енергійним струмом, який протікаючи через тіла, переходить у повітря, від пружних кроків ніг у землю невидимими нитками…
Ви бачили фільм про Гарфілда, коли його схожий багатий кіт вперше побачив лазанью і сказав:” Я не буду це їсти” , а потім мордою плюхнувся в тарілку від задоволення. Це не секс, коли потреба задовольнити фізіологічні потреби, як спрагу чи голод. Це любов, коли потреба обіймів, поцілунків і кохатися, така сама, як хліба насущного. Так, Кіт багатий спадкоємець ніколи не куштував лазанью, та тільки скуштувавши шматочок, визнав, що СМАЧНІШЕ нічого не їв до цих пір у житті…
Усе можна у цьому світі. Як сверджує Біблія: усе можна, але не все на поживу, тобто не все корисно для людини. Можна кількома грубими словами й рухами, можна гарними і довгими думками-діями проявляти свої почуття чи жити. Бо життя – це не рух. Життя – це любов. Любов рухає Землю і людей.

Поділитись...