Для голосування необхідно авторизуватись

Омріяна Україна — від кожної людини залежить доля рідної країни!

Омріяна Україна — від кожної людини
залежить доля рідної країни!
(Мрійлива історія)
Одного чудового сонячного дня під час весняних канікул діти гралися біля своєї улюбленої верби. Хлопці виготовили собі імпровізовані шаблі та вправлялися у “козацькому двобої”. Вони недавно почали займатися мистецтвом бойового гопака. Дуже вже хлопцям хотілося якнайшвидше стати джурами — юними козаками. Мілася гортала книгу про таємницю козацької шаблі, бо вважала, що не тільки майстерність треба здобувати вправами, а й історію та традиції варто вивчати. Дуже вже їй було цікаво як жили козаки, яких правил дотримувались, як ставились до природи, звідки черпали свої знання. І ще багато-багато різних запитань роїлось у неї в голові.
– Як ви думаєте, хлопці, якщо всі українці будуть вивчати, слідувати та примножувати традиції наших предків, якою буде наша Україна через 50, 100, а то й 200 років? – роздумувала вона вголос, – як зміняться наші села, міста, вся наша країна?!
– Справді, як зміниться наша Україна через багато років? – зупинився Мудрійко.
– Так цікаво хоч одним оком глянути яким усе буде через багато років? – підхопив Стрибунчик.
Аж раптом, ніби голограма, почала проявлятись у весняних променях якась незвичайна постать. Вона мерехтіла, виблискувала та випромінювала дивне сяйво. Не встигли друзі отямитись, як за хвилину перед ними стояв незнайомий хлопець. Він був одягнений у, знайомий кожному українцю, одяг. Але, водночас, був дуже дивним. Вишиванка і шаровари вилискували незвичайним металевим сяйвом. І вся постать незнайомця, ніби, випромінювала тепло і доброзичливість.
– Ти хто? І як тут опинився?- навперебій запитували здивовані діти.
– Я, Джура! Готуюся, як і ви, стати козаком. А сюди ви самі мене покликали.-Відповів незнайомець.
– Як це? Ми нікого не кликали?- зніяковіло заперечили хлопці.
– Справа в тому, що я теж цікавлюся історією козаків, їхніми традиціями. Гортав я своє відео книгу минулого і почув телепатично (ми тепер так вміємо) ваші голоси. Бо подібне притягує подібне: хороші думки приєднуються до хороших, ну а погані, відповідно, до поганих.
– Так ти з майбутнього?!- спантеличено спитали хлопці.
– Так.- Спокійно, без жодного здивування відповів гість. Ніби для нього переміщатись у часі та просторі — це так само, як нам сісти на потяг чи автобус і поїхати в бажане місце.
– А як там, у майбутньому? Як буде жити наша Україна через багато років?- втрутилася у розмову замріяна Мілася. Її зовсім не дивувало, що перед нею незнайомець із майбутнього, що він якось дивно одягнений. Вона, здавалось, була сама там, у майбутньому.
– Наша Україна — чудова, сильна, прекрасна держава. Домівка мужніх, відважних воїнів-трударів.- відповів, присідаючи як козак Мамай з картини на молоду весняну траву.- Це країна колосистих полів, запашних луків, смарагдових лісів і чистих-чистих річок і озер.
Розмістившись поряд, діти зачудовано слухали незнайомця.
-А які наші міста і села у майбутньому? – Спитала Мілася.
– Кожне наше поселення є екопоселенням і ніколи та нічим не завдає шкоди природі.- вів далі таємничий гість.- Усі жителі ставляться відповідально до природи, енергоресурсів, тобто, води, світла, тепла, лісів, полів. Ніхто ніколи та ніде не викидає сміття, на відміну від вашого сьогодення. Всі відходи сортують жителі самі і відвозять на переробку. Наші вчені винайшли економні енергоощадливі будинки, які обігріваються або від відновлюваних видів енергії — вітру, сонячного світла, води або від переробки біовідходів, що виробляють дешевий і нешкідливий біогаз.
– А які вони, ваші будинки?- допитувався Розумник.
– У нас немає багатоповерхівок і величезних мегаполісів. Будинки можуть легко переміщатися і жити можна де захочеш, тільки дотримуючись загальноприйнятих екоправил. Вони можуть бути прямокутні або кулясті, як у давніх українських казках, але у поселеннях розміщуються у вигляді “сонця”. Тобто, у центрі поселення великий майдан, на якому всі жителі можуть разом зібратися, щось посвяткуватт чи вирішити важливі питання. Далі, по колу розміщуються усі адміністративні будівлі, школи, садочки, магазини, інші важливі будівлі. За ними вздовж доріг-промінців позташовуються житлові будиночки. Якщо подивитись з висоти на наші праміста, такі як Київ, наприклад, то можна помітити як від Майдану Незалежності у центрі міста розходяться у різні боки дороги-промінці. Цю традицію наші нащадки і використовують із давньої історії.- Без зупинки розповідав незнайомець, ніби вимальовував наше майбутнє чарівним пензликом.- З минулого можна навчитись дуже багато, бо наші предки були розумними, спостережливими, вміли жити в гармонії з природою. Зараз ми, Джури, осягаємо ці науки. Дуже важливо, як каже мій учитель, брати найкращі уроки минулого, щоб будувати чудове майбутнє.
– А якими стануть наші українці? Які вони у твоєму світі?
– Всі мешканці живуть у мирі та злагоді, взаємоповазі та розумінні. Кожен займається тим, що йому до душі. Вони дружелюбні, але ніколи нікого не дозволять образити, вміють дати відсіч нападникам, захищають честь і гідність кожного українця. Це сильні і тілом, і духом люди. Їм дає сили рідна земля, бо живуть у гармонії з природою і всім світом. Займаються різними фізичними і духовними практиками і тренуваннями, як колись робили козаки. А тим, хто не хоче так жити чи таким бути, просто не місце у нашій країні.
– Невже таке можливо? Як наші нащадки всього цього досягли?- не могла повірити Мілася.
– Великий тернистий шлях довелось пройти українцям, щоб побудувати таку омріяну сильну Батьківщину. Прагнення кожного, мрії, велике бажання і важка-важка праця привели до такої омріяної України. А ви на правильному шляху, мої маленькі предки. Знання, вміння, велике прагнення, наполегливість у навчанні та тренуваннях наблизять вас до чудового Майбутнього, яке будуємо ми самі!
-Мені вже пора!- змахнув рукою, прощаючись, таємничий гість.
Так багато ще хотілось друзям його запитати. Тільки хмаринка яскравого світла швидко розчинилась і зникла. Діти сиділи, ніби зачаровані, на шовковій траві під гіллястою вербою і, не промовляючи ні слова, ніби читаючи думки одне одного, твердо вирішили, що побудують таку омріяну Україну. Взявшись за руки, вони рушили разом польовою стежиною додому.

1
Поділитись...

Автор публікації

Офлайн 5 місяців

8109

1
Коментарі: 0Публікації: 1Реєстрація: 19-04-2022

Коментувати