Для голосування необхідно авторизуватись

Осінь її розуміла…

Холодна осінь. Світанок і самотній парк…
Щосили апелює дощ до мокрого асфальту,
Схилив голівку понурий кований ліхтар,
Вривалась осінь без запрошення і такту.

Шеренгою стоять задумані дерева,
Туманом осінь огортає далечінь,
Грайливий вітер носить павутиння,
Крізь тишу чутно звуки каблучків.

Вона іде у парку граціозною ходою,
Одна із парасолькою червоною в руці.
Думками розмовляє із «подругою» —
Так називала осінь в глибині душі.

Хлинуть роздуми крізь паркові алеї,
Заплітає вітер коси прозорим гребінцем.
Осінь заглядає у таємні жіночі мрії,
Кидає поради листочком-посланцем.

Все, що в неї на серці, осінь розуміла,
Кивала співчутливо кронами дерев,
Багряним листям лиш тихо шепотіла,
Проводжала вздовж парку рясним дощем.

4
Поділитись...

Автор публікації

Офлайн 4 місяці

Яворська Галина

8
Коментарі: 0Публікації: 3Реєстрація: 01-04-2022

Коментувати

Думок на тему “Осінь її розуміла…”