Відродимось…
Переживемо, переборемо, відродимось…
З вогню і попелу постанемо разом.
Не зникнемо, не стремось, не забудемось,
Бо нам судилось подолати зло.
Скалічені, принижені – гартовані
Холодним вітром і рясним дощем,
Осяяні, зігріті, поціловані
Весняним ранком сонячним плащем.
Переболить, загоїться, відродиться…
Шукати вихід, коли всюди тьма!?
Однак цей жах ніколи не забудеться…
Життя було – і вже його нема!
Потерпимо, постанемо, поборемось,
І спалимо коріння вікове,
До свого українського пригорнемось –
Пора позбутись того, що чуже.
Зійдемо, проростемо, заквітуємо…
І синьо-жовтим вкриються поля,
Поїдемо, підемо, помандруємо,
Пізнаємо, яка у нас земля.
Через страждання, сльози, що згубилися,
Крізь біль душі, що криком на весь світ.
Ми так у них претяжко помилилися…
Вони ж бо нищать нас вже сотні літ!
Не згубимось, помолимось, відродимось,
Бо віримо, що з нами є Господь,
У істині, у вірі знов народимось,
Як європейський доблесний народ…
Роздуми…
Всюди розпач і страх –
Знов лунає під небом тривога..
Якось сльози зітру,
Що вже висохли, мабуть, колись.
На коліна впаду,
Бо надія лиш наша на Бога,
Журно очі зведу
Із молитвою щиро увись.
А воно голубе –
Наше небо, осяяне сонцем,
Лиш літають у ньому
Смертоносні крилаті птахи.
В когось дому нема,
А у когось розбите віконце,
Під землею дівчатко
Читає чарівні казки.
Спопелили усе –
І зрівняли життя із землею,
А когось прийняла
Уже чорна і рідна земля,
Та ніхто не зуміє
Розлучити народ мій із нею –
Зустрічаємо смерть,
Щоб комусь дарувати життя.
Не приходить вже сон –
Ніч із днем пов’язались в єдине.
Хоч повіки важкі,
Але спати ще нам не пора,
Ще гарматами рвуть
Біле тіло моєї Вкраїни,
І ще кров’ю стікає
Моя ранена в серце земля.
Якось просто за мить
Наші діти дорослими стали,
Зрозуміли усе,
Що не можна збагнути віки:
Катування і смерть,
Бомбосховища, темні підвали,
В європейському світі
Просити ковточок води!?
Не забудемо ми,
І Господь вам цього не забуде…
Тільки волю свою
Ми купуємо власним життям.
Не буде, як було,
І ніколи вже більше не буде,
Мій народе, собі
Цей урок достеменно затям.
Неповторна і єдина
Вишневий сад і пісня журавлина,
Барвисто вишита у китицях весна,
Моя квітуча, ніжна Україна,
Моя колиска, зоряна й ясна.
Про що співає журна яворина,
І плаче нишком ранками роса? –
Моя кохана, рідна Україна,
Сопілки спів, калинова душа.
Ох, як тремтить на вітрі тополина
Під милий спів п’янкого солов’я –
В моєму серці буде Україна,
А в її серці завжди буду я.
Медово-біла у саду калина,
І як її невичерпна краса –
Моя соборна, вільна Україна,
Така лиш неповторна і одна.
Автор публікації
