Для голосування необхідно авторизуватись

Переживемо, переборемо, відродимось…

Відродимось…

Переживемо, переборемо, відродимось…

З вогню і попелу постанемо разом.

Не зникнемо, не стремось, не забудемось,

Бо нам судилось подолати зло.

Скалічені, принижені – гартовані

Холодним вітром і рясним дощем,

Осяяні, зігріті, поціловані

Весняним ранком сонячним плащем.

Переболить, загоїться, відродиться…

Шукати вихід, коли всюди тьма!?

Однак цей жах ніколи не забудеться…

Життя було – і вже його нема!

Потерпимо, постанемо, поборемось,

І спалимо коріння вікове,

До свого українського пригорнемось –

Пора позбутись того, що чуже.

Зійдемо, проростемо, заквітуємо…

І синьо-жовтим вкриються поля,

Поїдемо, підемо, помандруємо,

Пізнаємо, яка у нас земля.

Через страждання, сльози, що згубилися,

Крізь біль душі, що криком на весь світ.

Ми так у них претяжко помилилися…

Вони ж бо нищать нас вже сотні літ!

Не згубимось, помолимось, відродимось,

Бо віримо, що з нами є Господь,

У істині, у вірі знов народимось,

Як європейський доблесний народ…

 

                                      Роздуми…

Всюди розпач і страх –

Знов лунає під небом тривога..

Якось сльози зітру,

Що вже висохли, мабуть, колись.

На коліна впаду,

Бо надія лиш наша на Бога,

Журно очі зведу

Із молитвою щиро увись.

А воно голубе –

Наше небо, осяяне сонцем,

Лиш літають у ньому

Смертоносні крилаті птахи.

В когось дому нема,

А у когось розбите віконце,

Під землею дівчатко

Читає чарівні казки.

Спопелили усе –

І зрівняли життя із землею,

А когось прийняла

Уже чорна і рідна земля,

Та ніхто не зуміє

Розлучити народ мій із нею –

Зустрічаємо смерть,

Щоб комусь дарувати життя.

Не приходить вже сон –

Ніч із днем пов’язались в єдине.

Хоч повіки важкі,

Але спати ще нам не пора,

Ще гарматами рвуть

Біле тіло моєї Вкраїни,

І ще кров’ю стікає

Моя ранена в серце земля.

Якось просто за мить

Наші діти дорослими стали,

Зрозуміли усе,

Що не можна збагнути віки:

Катування і смерть,

Бомбосховища, темні підвали,

В європейському світі

Просити ковточок води!?

Не забудемо ми,

І Господь вам цього не забуде…

Тільки волю свою

Ми купуємо власним життям.

Не буде, як було,

І ніколи вже більше не буде,

Мій народе, собі

Цей урок достеменно затям.

 

Неповторна і єдина

Вишневий сад і пісня журавлина,

Барвисто вишита у китицях весна,

Моя квітуча, ніжна Україна,

Моя колиска, зоряна й ясна.

Про що співає журна яворина,

І плаче нишком ранками роса? –

Моя кохана, рідна Україна,

Сопілки спів, калинова душа.

Ох, як тремтить на вітрі тополина

Під милий спів п’янкого солов’я –

В моєму серці буде Україна,

А в її серці завжди буду я.

Медово-біла у саду калина,

І як її невичерпна краса –

Моя соборна, вільна Україна,

Така лиш неповторна і одна.

 

 

2
Поділитись...

Автор публікації

Офлайн 4 місяці

Ірина Сеньків

2
Література - філософ людських душ
Коментарі: 0Публікації: 2Реєстрація: 07-04-2022

Коментувати