Наснився солдату такий собі сон,
Як Мама стрічає його у обіймах.
У нім було небо, так синє, мов льон,
Що все вже минуло, назавжди, у війнах.
Наснилася Мати, в щасливих сльозах,
Вона все так плаче, що син повернувся.
Що вже розцвіла, та калина в садах,
Так ніби не в сні, він назад озернувся.
Той сон вже минав, і прокинувсь содат,
В очах на останок сльоза покотилась.
Війна ще триває, ще лізе той кат,
Лиш зіронька в небі остання світилась.
Та скоро той сон, він прийде, наяву,
Вже стріне солдат свою Маму, в обіймах.
Зустріне той день, вже ту нічку нову,
Минуться ті дні, і ті ночі, в тих війнах.
Хай сон пророкує, завжди, нам добро,
Нехай в нім не буде, вже чорної хмари.
І буде як завжди, вже синім Дніпро,
Й не буде вже в нас, почорнілої кари!
Автор публікації
Коментарі: 0Публікації: 4Реєстрація: 01-04-2022
