Попіл старих книжок або те що стерла історія
Київ завжди був окутаний легендами, міфами і загадками. Ніхто насправді не знає хто ж є справжнім його засновником.
Гарна легенда про трьох братів і сестру настільки сподобалась, що з часом стала сприйматись, як факт. Але це величне місто завжди окутувало стільки таємниць і загадок, що можна писати цілі постулати і нескінченну кількість книг з приводу його заснування.
Я випадково зіткнулась з однією легендою, яка мене зачепила до глибини душі, але карусель життя так мене закрутила, що вона просто загубилась в коридорах моєї свідомості. Так от, чи то випадково чи за велінням долі вона знову випливла на поверхню.
Це сталося страшного 24 лютого 2022 року, коли час для нас українців зупинився і поки не закінчиться війна на Україні залишиться страшний день, коли Київ знову бомбили… безкінечні зриви, скло трусилось, вибух 2 ракет недалеко від нашого будинку, тривоги безкінечні і не знаєш бігти чи лягати на підлогу і моя дитина, яка навідріз не захотіла покидати Київ (мама я з тобою або виживемо або разом але тільки разом!!). Чи то місто нас не випускало, чи то п’яте відчуття але виїхати ми так і не змогли, постійно,щось зривалось. Тепер думаю так потрібно було. Я розумію переляк і жах ніщо в порівняно з тим що пережили люди в окупації. Це навіть не обговорюється. Моя оповідь буде про інше.
В ті страшні дні я згадала всі молитви які знала в дитинстві, так я стояла на колінах в проміжку між роботою і бомбардуванням і молилась, як могла і вишивала ікону Божої Матері з неймовірною вірою, що як закінчу картину, то й війна скінчиться. В дитинстві поки не ходила в школу, молитва була моїм щоденним ритуалом, але в перші дні в школі сказали , що Бога не має. Я тоді наївна дитина прибігла додому і кричу мамі:
- як так, мам?
Вона мовчала і це мовчання вбило на довгий час всі дитячі чисті помисли і віру. Оте мовчання без пояснень всі мох роки плекало в мені зневіру не тільки в вищі сили але й в себе. Мабуть так мені судилося, щоб випадковості і навіть останні кошмарні події повернули мені віру. Тоді я багато зрозуміла хто є хто. Я безмежно буду вдячна тим , хто писав і питав ти як?. Так от в один із таких днів мені моя гарна знайома скинула посилання на групу і я не замислюючись просто зайшла…
Перше, що я прослухала, то були її голосові повідомлення і той тембр голосу, який давав надію і повертав віру. Я почала молитись, всі дитячі молитви почали малюватись перед очима. Вона просила вірити і молитись за всіх, просити пробачення і віддавати сили воїнам. Все, що говорила збувалось буквально на слідуючи день або в ночі і навіть відступ 1 квітня вона бачила.
Тоді я і згадала легенду, якої тепер не можу більше знайти чи то її спеціально стерли, чи та книжка десь загубилась і досі лежить в архіві на запиленій поличці і забута. Легенда про першого господаря Києва, про витязя-бога Змія (ні гадюка, не нечисть), а ім’я таке. Змій — багатозначний і універсальний символ. Він може уособлювати сонячний початок і місячний, чоловіче й жіноче, смерть і відродження, добро і зло, мудрість і сліпу пристрасть, зцілення і отруту. По легенді він заснував і правив величним містом, був його господарем і вирішував питання людей. Коли насувалась загроза обертався в змія Горинича і захищав, але згодом чомусь його перевернули у загрозу і вічний бій богатирів руських (мабуть кацапи вже тоді каламутили воду).
Закохався Змій в знахарку Марину. Кохання, то страшна сила, що навіть богам розум мутить. І поділився він з нею про все, і навіть про таємницю, як його сил позбавити. Як не сумно але всі легенди не один раз нам говорять, що союз людини і бога, то є небезпека і загибель одного з закоханих. Я думаю, що просто не народилась ще та людина , яка встоїть від великої спокуси знати більше чим повинна. От і Марина не встояла.
Поки не прийшло лихо жили гармонійно Марина та Змій і подобалось все людям, бо вона лікувала і допомагала, а він захищав і рятував, судив і нагороджував.
Прийшли в їх землі племена таємні та поселились в лісах і мали вони дивні віросповідання, що в дари своїм богам мали приносити людські жертви. І почали вони чарами та дорогоцінними дарами спокушати народ. Найбільшою їх ціллю була Марина, але вона не піддавалась ні золоту ні сріблу, ні владі. Але знайшли лиходії її слабке місце – це знання. Вона хотіла, як всі знати всі відповіді на питання, так як Змій але він їй сказав раз і назавжди ні. Тоді жерці тих племен почали їй нашіптувати і являти невидані таємниці і відповіді такі, які людський розум не осягне.
Не втрималась Марина і відкрила таємницю , як здолати Змія. Заточили лиходії лиходії його за 7 печаток і позбавили сили.
Почалося з того часу на Русі кровопролиття і жертвоприношення. Марина зрозуміла, що накоїла але було пізно і вороття назад не має. Впала вона на коліна і почала небо просити про помилування. Довго вона просила і молила, ніч і день не спала все на колінах стояла. Та одного разу заснула і прийшов в до неї Змій. Сказав тоді він у вісні їй:
-Мине багато століть і ця благословенна земля ще не раз умиється в крові людській, і ти будеш все бачити і відчувати всю біль людську і коли б ти не народилася будеш пам’ятати свою зраду. Але в час коли прийде саме страшне лихо ти мусиш об’єднати всіх людей, щоб закрити небо від чорних залізних птахів. Ти будеш бачити і смерть і руйнування і все будеш відчувати, як наяву. Якщо зможеш об’єднати навіть зневірених і лихих в один час в одну хвилину, то пробачу і місто своє кохане захищу і до тебе повернусь, щоб як у давні часи разом все відновили.
Прокинулась Марина від того марева і пішла світом людей зцілювати і допомагати чим могла аж до самої смерті. Так кожного свого народження вона має дар бачити біль і гріхи людей і мусить бути на сторожі.
От все , що я запам’ятала….
Кожного вечора коли господарка оберегу просить віддати сили воїнам і молитись за Україну, я уявляю ту Марину з легенди, яка хоче повернути захист славетному і величному місту, а також своє кохання, бо тільки воно може в момент навіть самого великого розпачу врятувати світ…
Кожен, коли просить небо захистити, уявляє щось своє від купола як у жителів втраченого міста Атлантиди до ікони божої Матері. Інколи я уявляю під впливом картинки з інтернету, де був призив дівчатка закриємо небо на фоні повного місяця відьми на мітлі, що дійсно українки летять в набо і своїми серцями закривають його. До речі, як тільки почалася війна я почала вишивати ікону і загадала, що дошию і почнеться перемога. Сила думки то щось!!! Я шила її кожного дня ночами і коли не спалось і коли зробила останній хрестик звільнили ХЕРСОН)))! Так що в цьому щось є.
В цій страшній війні я загубила дорогу моєму серцю людину, голос його востаннє я чула напередодні 24 лютого і все тиша майже рік. Але як каже «Марина» не бачив тіла – вір і молись, яка за живого. Я так і роблю кожного дня, бо кожне таке випробування це урок, який потрібно засвоїти і ніколи не питати за що. Ми всі багато дурниць наробили в своєму житті, які дають тепер про себе знати. Скільки я чула, що тут погано і все не так і от маєш – Європа чекає без проблем! Там добре де нас не має. Це велика честь народитись на Україні!
Наша рідна ненька має стільки загадок, свої міфі і легенди, що куди там Греції та Риму! У нас така Санта-Барбара з нашими прадавніми богами, життя не вистачить все дослідити. Чого варта одна книга Велеса? Хто хоч раз її читав зупинитись не зможе щоб пізнати своє коріння.
А те що кожна українка відьма? Ви ще й досі сумніваєтесь? Відьма, то відати і допомагати і не дай боже нашу жінку образити, то буде лихо. Ніхто не вміє так палко кохати, рятувати віддаючи себе в жертву і так люто ненавидіти ворогів, як наші українки.
Я вірю, що всі кого чекають повернуться і Марина закінчить свою місію і її коханий пробачить.
Автор публікації
