Для голосування необхідно авторизуватись

Рідна земля

Жив на світі один цар. Був він дуже злий, підлий та жорстокий. Володарював на своїх землях багато років, але для свого народу нічого доброго не робив. Не піклувався цар про своїх людей, лише про власні вигоди думав.

Любив поганий цар на чужі землі задивлятися. На одну країною війною піде – шмат землі відбере, до другої з мечем в руці увірветься – море привласнить, в третьої – худобу вкраде, пшеницю потопче. Багато горя він в світі накоїв. Стільки сліз людських через нього пролито було, що коли їх всі разом зібрати, певно увесь світ у воді б потонув.

І от одного разу повертався злий цар з війни і завітав до сусідньої країни. Здалося йому, що таких зелених лугів та лісів, прозорих рік та озер ніде нема. Вразили його і родючі поля, на яких завзято працювали люди. Вони наче й не помічали, що цар спостерігав за ними. Потихеньку землю обробляли, з такою повагою та любов’ю до кожної її крихти ставилися, ніби серця матерів своїх в руках тримали.

Не сподобалося це царю. Ногами затупотів, руками замахав, а як почув мову, що була схожа на ніжну, солов’їну пісню, геть знавіснів! Заздрісно йому стало. Захотілося і в цієї країни спокійне життя відібрати та примусити чужий народ своїй волі підкорятися.

Повернувся цар до себе додому, військо зібрав і віддав наказ йти війною на прекрасну країну. Почув це один з вояків, не витримав – вийшов до царя, низенько в ноги йому вклонився та попросив дозволити сказати. Погодився цар вислухати вояка. Проте у відповідь почув, що той сусідів пожалів та попросив замість війни про добробут своєї країни подумати. Розгнівався злий цар і наказав вояка назавжди заточити в темницю.

Зібралося військо й пішло війною на сусідню країну. На чужу землю ступили, наче у власний дім увійшли. Квіти на полях топчуть, врожай крадуть, худобу собі відбирають й людям наказують власної країни відцуратися та почати жити за їхніми законами і правилами.

І хоча у тій прекрасній країні люд до того дня жив мирно й ніколи не воював, все ж не злякалися вони ні гострих мечів, ні залізних лат, ні швидких коней. Вирішили, що будуть до останнього подиху від підлого загарбника свою рідну землю боронити!

Ох і важко їм прийшлося. Злий цар своїм воякам найкращу зброю дав та сказав, щоб кожного, хто в прекрасній країні на захист своєї батьківщини стане – жорстоко карали. Почули це вояки царські, зброєю забрязкали.

І от почалася битва. Вояки царські на своїх супротивників дивляться, сміються, адже в руках у захисників батьківщини лише серпи, палиці і каміння, як вони з такою “зброєю” з ними битися будуть? Не подумали чужинці, що саме любов до рідної землі додала захисникам сил, мужності та віри в те, що вони обов’язково переможуть.

Билися сміливці за свої домівки й здавалося, їхня перемога вже близько. Але злий цар не захотів відступати. Надумав він прислати ще більше своїх військ до прекрасної країни. А поки його вояки билися, вирішив цар трохи перепочити. Ліг він спати й наснився йому дивний сон: ніби нізвідки на полі битви з’явилася чиясь тінь. Пройшла вона біля його вояків, навіть в їхній бік не глянула, до народу прекрасної країни поспішила. Кожному вишиту сорочку подарувала, наказала вдягнути їх, помолитися і вперед йти, чужаків з рідної землі виганяти, а потім щезла.

Прокинувся цар, спробував сон розгадати та не зміг й тому поспішив навідати своїх вояків, щоб впевнитися – перемога за ним! Але ледь до поля битви наблизився й народ прекрасної країни побачив, зрозумів, що той його сон певно віщим був.

Навколо царських вояків стояли люди вдягнені у різнокольорові вишиті сорочки, які захищали народ прекрасної країни від поранень набагато краще ніж його вояків найміцніші і найдорожчі обладунки. Брязкіт зброї поступово вщухав й перемога була не за ним, а за справжніми володарями тієї землі.

Царські вояки відступали. Кидаючи зброю, вони розбігалися, хто куди й хоча злий цар намагався їх змусити воювати далі, але його вже ніхто не слухав. Вояки залишили свого царя сам на сам з народом прекрасної країни й захисники рідної землі схопили його і заточили в темницю.

Злякався злий цар міцних грат, геть засумував, сидить думає, що далі буде робити й диво, бачить, що по темниці тінь з його віщого сну ходить.

– Хто ти? – Спитав цар.

– Я дух цієї землі! Ти прийшов сюди, до чужої країни й хотів вкрасти землю, що ніколи тобі не належала! Ти був впевнений в своїй перемозі та безкарності, але програв, бо не зміг зрозуміти одного – цей народ так сильно любить свою країну, що ніколи тобі, чужинцю, не дозволить тут царювати! – Сказав дух землі і пропав, наче ніколи його тут не було, а злий цар назавжди залишився в темниці.

1
Поділитись...

Автор публікації

Офлайн 5 місяців

Інга Квітка

3
письменниця
Коментарі: 0Публікації: 3Реєстрація: 09-04-2022

Коментувати