Рідна хата моя у селі край дороги,
Рідні в полі стежки, де малесенькі ноги
ПроходИли мої, де сміялась й раділа,
Рідний вквітчаний сад, де черешні садила.
Рідна школа моя, – вічна біль мого серця,
Рідні люди в селі, де з усмішкой відверто
Зустрічають завжди. Прихистять і порадять,
Як не знаєш шляху, на дорогу направлять.
На високім стовпі білий-білий лелека,
Кожну весну до нас прилітає здалека,
Підправляє гніздо, діточок ростить своїх,
А коли підростуть – відлетять ген на волю.
Рідна річка моя віддзеркалює небо,
Як скінчиться усе, знову прийду до тебе,
Розкажу про журбу і про біль, що на серці,
Ну а ти всю печаль забереш в круговерті.
Моє рідне село, за тобою сумую
Та лиш траурні звістки про тебе я чую…
Я за тебе молюся, Любомирівка мила,
Ти поранена трішки та тебе не зломИли!
Автор публікації
