В похмурі дні сірі обличчя
Снують із дому і назад.
Запахло снігом, листя на узбіччях
Все помирає – листопад…
Така суворість – не на користь, звісно
В оселях стало людно, тісно.
Сидять в домівках, хочеться тепла
Та зазирає в двері вже зима.
Частіше їй радіють діти – всі це знають,
Бо свят і подаруночків чекають.
І кожен раз із зимною порою
Я повертаюсь у дитинство сво́є.
Де руки й ноги майже сині від морозу,
І від утоми ти, неначе під гіпнозом,
І сані стесані… аж леза нагострились
І рукавиці чи перчата знов згубились.
Та гордо й вперто волочусь додому,
І принесу туди я снігу тону.
Його чекали довго, ним ми смакували,
І ловлячи сніжинки, рота відкривали.
Бурульки – кращий чупачупс узимку,
А потім горло – треба пить малинку.
І місяць був холодним і прозорим,
Таким сріблясто – жовтим і казковим.
І так чекала я Різдва, кутя…
Шкода, немає вороття…
В похмурі дні сірі обличчя
Снують додому і назад.
Такі задумані, статичні.
Чому? Немає в них санчат.