Щоденник війни

Щоденник війни

ОДИН ДЕНЬ ЖИТТЯ…

АВТОРСЬКИЙ ВІРШ АННА G.

Розквітли проліски весняні,
Я мав би слухати весну
Та за вікном, – кати багряні,
Місто не спить, я, не засну.
Вони, постукали до хати,
А я, босоніж, – відчинив.
Тоді, не стало мами й тата,
В куточку, сидячи, – моливсь.
“Асвабаждать тебя пришли мы”,
Та не хотів я розуміть.
Свистять ракетами своїми,
Життя, то найкоротша мить.
Я зміг втекти, коли поснули
У нашій хаті за столом.
Тихеньких кроків не почули,
Бо пили діда самогон.
Не зміг забрати маму й тата,
Вони із Богом мирно сплять.
Нема сім’ї, не моя хата,
Довкола, янголи лежать.
Я йшов босоніж між розрухи,
Я плакав в сірому пальто.
А над тілами були мухи,
І не обійме вже ніхто.
Вітер гуляє поміж вулиць
Спустошених… Німа війна.
Мені так холодно… Сутулий
Побачив хтось мене з вікна.
Та сил тікати вже немає,
Бога, востаннє помолю…
Мене, наш воїн пригортає,
Щось нерозбірливе :”Люблю”…
Немає страху, тепло стало,
Напевно, мамо, я в Раю?
Та поправляє покривало,
Той, на чиїх колінах сплю.
А зранку, дали мені їсти,
Гарячий суп, шматочок хліба.
Нарешті, звільнять моє місто,
Та дочекаємось, ми, літа.
Ціна Свободи, – надвисока,
Кров’ю насичена в землі.
Ген пролетять птахи високо,
І заспівають солов’ ї.