Для голосування необхідно авторизуватись

СОНЕЧКА

СОНЕЧКА

 

Присвята во ім’я невинно убієнних дітей 

під час російсько-української війни…

 

–Мамо, ми квіти купимо тут чи вже в Україні?- надокучливо випитує п’ятирічна Марися.

–В Україні, доню! В Україні!

Пройшовши реєстрацію в аеропорту рідного міста Варшави, я зі своєю маленькою донечкою вирушаємо до своєї Сонечки в Бучу, щоб  привітати її з ювілейним Днем народження, який уже вкотре наша бабця святкує на небесах. Бабуся Сонечка…Скільки теплих дитячих спогадів зринає в моїй пам’яті! 

Софія Коваленко – саме так звали мою бабусю. Її батько Петро, лікар за фахом, ласкаво називав її Сонечкою. Бабуся мала гарний голос, який успадкувала від своєї матері Марії Петрівни, учительки музики…

«Тієї ночі чомусь не спалося. Батьки довго розмовляли між собою. Тато вдивлявся в глибочінь маминих очей, милувався її вродою. Він понад усе любив нас обох. Моя сім’я завжди була прикладом ідеальних стосунків у подружжі. 24 лютого ми прокинулися від вибухів, криків, шуму. Татусь схопив мене з ліжка зі словами: «Доню, війна! Одягаймося, рідненька!» Вибухи були настільки потужними, що наш будинок тремтів, всі шибки повибивало. Раптово у двері хтось загупав. Це були «визволителі», – гіркі сльози рясно полилися з сумних старечих очей Сонечки. Їй завжди так важко даються спогади про війну. Вмить вона перевела погляд в небо, наче шукала там рідних, і знову продовжила розповідати: «Мама відчувала щось лихе, найбільше хвилювалася за мене, тому на моїй спині звечора написала всі мої дані та номери телефонів рідних. Таку ж інформацію пришила до мого наплічника, який ми називали тоді «тривожною валізою Сонечки». Зняла свої золоті сережки і теж поспіхом помістила туди. Наказала тримати його поруч із собою, бо це дуже важливо.

Чужинці увірвалися просто до нашого помешкання. Одразу вбили батька: напевно, хотіли показати свою «велич». Пригадую, як мама просила їх, молила та благала відпустити нас, але прокляті орки глумилися, були жорстокішими, ніж хижі звірі. Побита, знесилена і ледь притомна мама попросила,щоб відпустили хоча би дитину. «Беги, щенок!!!»- почула я і щодуху, схопивши «тривожну валізу», побігла. Останнє, що я бачила, – як вони зв’язали мамі руки та глумилися над її тілом. Ой…» – знову не змогла Сонечка продовжити свій монолог, бо свіжий спогад ятрить задавлену рану. Біль на серці не гоїться і час зовсім не лікує, лише приглушує емоції.

«Я бігла, ще не розуміючи, що своїх батьків більше не побачу НІКОЛИ…Одразу я натрапила на зграю загарбників: не второпавши, чому я біжу сама, вони не зупинили мене, але за кілька хвилин почали стріляти мені по ногах, просто так, заради розваги. Влучили. Я відчула сильний пекучий біль в нозі, але розуміла, що маю бігти. Знесилена, я добралася до позицій українських військових. НАШІ.

-Дитиночко, ти в безпеці, – заспокоював юний захисник. А я тільки плакала, плакала і плакала.

Мене прооперували у Львові. Та евакуаційним потягом відправили до Польщі. Усі спогади про Україну помістилися в «тривожній валізі». Мама поставила туди кілька сімейних світлин, документи, свої золоті сережки та мою улюблену іграшку. Я ще не усвідомлювала, що відбувається, та воно й не дивно, мені було лише шість!

За програмою «Ми з Вами» мене удочерила чудова інтелігентна польська сім’я. Це мої другі мама і тато. Заради мене вони вивчили українську мову, щоб я не відчувала мовного бар’єру, і вдома ми спілкувалися виключно рідною мені мовою. Ім’я та прізвище теж не змінили, навпаки, називали так, як і мій тато – Сонечкою. Мама Сильвія навчилася готувати традиційні українські страви. Вони дарували мені своє тепло сповна. Я отримала якісну освіту, закінчила консерваторію, адже обидві мої мами хотіли, щоб я співала. Коли мені було десять, тато Міхал став ініціатором поїздки в Україну, бо розумів, що серце з грудей не вирвеш, тому завжди тягне туди, де твоє коріння. Знайшли могили моїх батьків…

Україна! Вона велична, квітуча, прекрасна, але для мене – рідна незнайомка. У моїй голові так і миготить той тривожний лютневий ранок, який назавжди вкрав у мене все: батьків, житло, дитинство…

У двадцять я осиротіла вдруге. Мої батьки потрапили в ДТП. На шаленій швидкості нетверезий водій вантажівки, не впоравшись із керуванням, вилетів на смугу зустрічного руху, де їхали вони, » – знову сльози перебивають розповідь бабусі Сонечки, та це й не дивно. Я завжди дивувалася її моральній стійкості та жіночій мудрості. Перепочивши мить, вона знову продовжила діставати кавалки спогадів: «Я вийшла заміж. Мій обранець Антоній був таким, як і мої татусі: красивим, розумним, відчайдушним та виваженим у вчинках. Він підтримував мене завжди, був моєю життєвою опорою. Саме він навчив мене полюбити своє відображення у дзеркалі разом зі шрамами, тілесними та духовними. Ну а далі у нас з’явилася донечка – твоя мама, ми жили довго та щасливо,» – на оптимістичній ноті завершила розповідь бабця Сонечка…Так, а далі я знаю. Знаю багато і можу годинами розповідати про цю величну жінку, берегиню нашого родинного вогнища, талановиту оперну співачку. Для нас вона була справжнім сонечком: завжди усміхнена, незважаючи на пережите горе, привітна, щира. Саме бабця дбала про те, щоб всі ми знали українську мову, вміли співати українських пісень та готувати традиційні страви. Шестирічна дівчинка взяла з собою в «тривожну валізу» все: мову, культуру, традиції – й зуміла їх зберегти та передавати далі. Я захоплююся нею. Вона завжди мені казала: «Гордися, що ти українка, бо ми, українці, можемо все!»

З покоління до покоління як невід’ємну сімейну реліквію ми передаємо бабусині золоті сережки. Спершу їх носила моя мама, а зараз – я, потім – моя донечка. Для мене це не просто прикраса, а мій оберіг.

Спи спокійно, Сонечко, а ми виконуватимемо твій заповіт: не забути війну, не пробачити цей геноцид. Дякую за те,що в мені тече українська кров. Історія, яку завжди вона переповідала зі сльозами на очах, житиме вічно, бо ми не маємо права забути про те варварське знущання над українцями. УКРАЇНА ПОНАД УСЕ!

14
Поділитись...

Автор публікації

Офлайн 2 тижні

Tetiana_Liniichyk

110
Коментарі: 2Публікації: 3Реєстрація: 09-04-2022

Автор місяця (Квітень 2022)

Достижение получено 02.05.2022

Титул: Автор місяця (Квітень 2022)

За публікацію “Листопад”

82 вподобання користувачів у квітні

Коментувати

5 коментарів “СОНЕЧКА”