Для голосування необхідно авторизуватись

Спогади

Вже шостий місяць як війна
забрала дім мій любий, рідний. Спалила все вона дотла,
лише залишив спогад думки:
як я любила, як жила,
як будувала плани, цілі,
як мріяла і як я була
щасливой дівчиной у світі.

Я пам’ятаю кожну мить,
неначе це було учора.
Мій дивовижний світ весь зник, розкинув рідних на всі сторони.
В моєму місті було все:
і парки, сквери і фонтани.
Моє улюблене кафе
і кава у паперовому стакані…

Я пам’ятаю, як вночі дивилась в небо я у серпні.
Все намагалася знайти летючі зірочки далекі.
І промовляла я в тиші свої бажання, як молитви.
Я вірила – здійсняться всі вони,
мої маленькі мрії і великі.

Мій двір був красень, у дворі завжди стояв дитячий гомін.
У тому дворі ми росли, любили, вчились і раділи.
Там ще гімназія була, садок дитячий біля дома.
Незадарма ця вулиця була Науки…
Боже, як це больно.

А ще у нас традиція була така
сімейна невелика.
Ми кожним вечером утрьох гуляли біля нашого будинка.
Ми пили каву, їли круасан і розмовляли, ходячи по вулиці. Ділились думками про нас, про подорожі, фільми, таємниці…

Це все в минулому, нажаль.
Не має більше дома, знищили.
Не покидає поки що наша печаль. Але ми є, ми живимо і ми вистояли. Настане день і буде все у нас,
ще краще, і ще яскравіше.
А зараз є моя сім’я.
І це для мене найцінніше.

5
Поділитись...

Автор публікації

Офлайн 1 місяць

Катерина

16
Психолог
Коментарі: 3Публікації: 4Реєстрація: 24-07-2022

Коментувати