Ти увійшов в моє купе,
Так звично було в ньому спати.
Я споглядала за вікно,
В житті нічого вже шукати…
Приніс тепло і віру в день,
Спокійним поглядом погладив.
Мовчання тихий океан
Поніс думки у мрії гавань.
А потяг далі нас везе.
І хтось, по-праву щиро заздрить –
Нас двоє, а купе одне.
Наступна вже зупинка – СТАРІСТЬ.
Чи вийдем вдвох?.. Щемить душа…
Про це у долі не спитати…
Та дякую за те, що є.
Що розбудив, не давав спати.