Для голосування необхідно авторизуватись

В мою країну прийшла війна

Вже ніч настала – дітям треба спати,

М’якеньке  ліжко розстеляти

Й подушку міцно обіймати…

Але у світі є скотина,

Бо не людина то – тварина,

Яка у гру жахливу грає,

В дітей дитинство забирає.

І замість ліжка – укриття,

Не ковдра, а міцна стіна,

Сирена, а не колискова,

Яка звучить з усюд довкола.

Боятись діти вже почали,

Бо для війни їх не навчали.

Бо їм би казочки читати,

І в гру веселу зараз грати.

На шахи дітям би ходити,

Акорди на гітарі вчити.

Англійську треба повторити,

Домашні завдання зробити.

Бо дітям би футбол ганяти,

Велосипеди витягати,

Весну і сонце зустрічати…

Але війна! Не час гуляти.

Ви потерпіть…

Ще зовсім мало…

Щоб, як раніш, усе настало.

Щоби садочок, друзі, школа,

Спокійна ніч така зіркова.

І будуть іграшки, і кульки,

І діти дують мильні бульки,

І мріяти про море, і про літо,

І спати у піжамах, а не вдіті…

І не боятись засинати…

В підвал не треба вже втікати…

Ненависть до Москви ще більше відгукнулась,

Бо українські діти – є ті, хто не проснулись…

Так підло вночі на нас напали,

І світ наш в мить одну ви просто зруйнували!

Ми цього не забудем,

До днів кінця, ненавидіти вас будем!

І як же сумно нам стає,

Коли з найбільшим злом, що в світі є,

Веде війну одна країна,

Яка не встане на коліна…

А світ в цей час все споглядає,

І співчуття нам відправляє…

Та небо закривати не поспішає…

1
Поділитись...

Автор публікації

Офлайн 2 роки

mary/stechkevych

1
Коментарі: 0Публікації: 1Реєстрація: 11-04-2022

Коментувати