Все…, відбувся…
Зкидуєш з себе свою самотність,
Ти тепер не належиш собі,
Ти тепер невідомий янгол, що живе в пустоті…,
Що живе і палає своїми думками,
То падає, то знову злітає
Й розбивається в білих стінах.
Відчинені двері сходами ведуть у небо,
Навкруги стільки янголів, а ти – поза вічністю…
Простягаєш руки угору, щоб дотягтись,
Хоч до одного, щоб, упіймавши за крила,
Злетіти із ним…,
Але не пускає біль…
Б’єшся в розкутому вальсі вітрил,
І вдихаєш отруєний дим на повні груди,
Спробуй самотнім лишитися з ним,
Поглянь йому в очі, долоней доторкнися сльозами.
Так солодко в його обіймах засинати
І гіркий присмак втрачених надій не впізнавати…
А в тім, твоя печаль до болю так мені знайома,
Бо ти – це я і я – це ти,
З надією ідем до Бога…
Відбувся…
24.03.2014
Автор публікації
24
Поет, музикант, мислитель. «Як можна бути вільним, Евкріте, коли маєш тіло?» Анатоль Франс "Усе життя - в горі, в нещасті, в муці, і він – один проти цілого світу - перемагає! Або світ прийме таким мене, як я є, - або вб'є, знищить мене. Але я - не поступлюся! І з кожної миті своєї, з кожного почуття і думки своєї зроблю свій портрет, тобто портрет цілого світу: хай знає цей світ, що я вижив і доніс до людей усе, що хотів. А що хотів донести? Що люди мають жити, як янголи: з любов'ю одне до одного, з почуттям, що всі люди - брати, рівні, чесні, богоподібні, всесильні, незламні, кришталеві. Світ - це таночок усіх людей, які взялися за руки і чуються братами, просвітлими душами, що ширяють межи небом і землею – як степові жайворонки, співом славлячи сонце, і дощ, і сніг, і бурю, і річку, і дерева, і птаство, і метеликів, і тигрів, і бедриків (сонечка), і вовків. Бо все - живе і хоче жити. А те, що ми, брати, люди, зробимо доброго, піднесе небо ще вище, від нашої добрості хмари стануть біліші, небо - голубіше, а сонце - ясніше." В.С. Стус
Коментарі: 0Публікації: 18Реєстрація: 22-04-2022
Бронзове перо
Достижение получено 22.04.2022
Присвоюється автору, який подав на сайт 10 і більше публікацій