Своєю тільки не живеш журбою,
Дрібну печаль між люди напоказ –
Коли душа не носить за собою,
Як давній мотлох, дріб’язок образ,
Коли німим став свідком мимоволі
Гріхів чужих гіркого викриття,
Коли тебе до сорому і болю
Гризе вина чужого каяття,
Коли біда по долях шлях торує,
Завбачливо минаючи одних,
Тужливим щемом серце пошкодує
В стражданнях рівно своїх і чужих.
Коли часу не змарнував пустого,
Зіскніє зло і нанівець зійде,
Як перш не дав ти скривдити другого,
Як не даси ти скривдити себе.
Віра Балацька-Полинцева. Коли
