Віра Балацька-Полинцева. Місяць

Тихо, тихо, ні душі.
Річка, місяць, комиші.
Скрипне явір одинокий
На тім березі високім.
Жаби квакають вночі
Та пугукають сичі.
Вітер з хмарами пустує.
Місяць чемний, він пильнує.
Стереже коноплі й мак,
Зразу видно – не простак.
Ніби грають, без зупину,
Гонять хмари місяць в спину.
Вітер їх штовха чимдуж.
Місяць вперся, ані руш.
Він статечно так, поволі
Світить мишам в чистім полі,
Ховрашкам, що по зерну
Про запас несуть в нору.
І вовкам в лісах і хащах,
Хто працює, не ледащо.
Щоби кріт не заблудив,
Він сліпому посвітив.
Світить п’яному під ноги,
Щоб не збився той з дороги.
Крізь шибки на теплу піч
Діду світить цілу ніч.