***********
Вони говорили всю ніч до світанку
Під шепіт дощу,
За пляшкою старого уже вина.
Він пирхав недбало:
– Навіщо тобі це?
– Любові не накажеш, – зітхала вона.
Він злився:
– Чи не соромно закохуватися в
Твої-то роки?
Якa ти безрозсудна і безглузда!
– Усі віки цьому почуттю покірні..,–
Шепотіла вона, —
До того ж, мій друже, я завжди молода.
Він не відставав:
– Що подумають люди?
Друзі.., товариші по службі..,
Як взнають — відступляться всі?
– Але, якщо коханого поруч не буде,
Навіщо все інше, мій дружe, тоді?
– Любов швидкоплинна i…
Що буде далі.?.
Cвою слабкість, клянучи — не станеш шкодувати?..
Вона посміхнулася:
– Все в світі не вічно,
Але життя без любові – це смерть для мене.,.
Яку не пізнати…
Задумався глибоко він:
– Xоч разочок моєї послухай поради.
– Ти ж мені не порадник, — жартувала серйозно вона.
Так Розум намагався виховувати свою незбагненну Душу —
Під шепіт дощу,
За пляшкою старого уже вина…
———————————————
21.11.2019; Paris (B.C)
=====================
Автор публікації
Пенсіонер
Достижение получено 15.07.2022
Присвоюється автору, який подав на сайт 100 і більше публікацій
