Давно природа-матінка звільнилася від сну,
Але в душі народ мій ще не відчув весну…
Погода за віконечком привітна та ясна,
І землю огорнула вже ковдрочка рясна,
Сонце тепло дарує, а не одне лиш світло
Дерева зодяглися духмяним білим цвітом,
Додому повернулись із півдня всі птахи,
Та не принЕсли крила їх нам справжньої весни…
І щебетом заклИкати вони її не взмозі,
Бо трелі стоголосі згубили десь в дорозі…
Тривожно… і мелодія не лине веснянА,
Ось-ось зірветься в серці остання вже струна.
Усе в страшних руїнах, довкола попелИще,
Лиш волоцюга-вітер й ворожі кулі свищуть.
Звісно, весну лякає жахлива ця картина,
Тому і оминає красуня Україну.
Їй бідоласі лячно натрапити на міну,
Бо хто тоді у світі їй стане на заміну.
Отож, вона й принишкла десь у краю чужому,
Хоч, як і українцям, їй хочеться додому.
Зриваємо панічно листочки календарні,
Але поки даремно, поки що спроби марні.
– Ну що там?! – Уже травень!!! і пауза німа..
Бо на душі все рівно в нас до сих пір зима.
Але весна повернеться! Без варіантів тут,
Їй наші Збройні Сили торують вже маршрут.
А доки вся країна у крижанім полоні,
Складаємо щоденно в молитві ми долоні:
“Господь, благослови, даруй нам Перемогу,
Верни нашу Весну до рідного порогу.”
12.05.2022
Автор публікації
