Я хочу додому, так хочу додому!
Знов хочу зайти я у свій рідний двір,
Зустріти сусідку до болі знайому,
Яка усміхається щиро мені.
Я хочу відкрити ті двері будинку,
Де все босоноге дитинство моє
Лишилось на стінах у фото й малюнках,
Де сонця промінчик на склі виграє.
Вдихнути я хочу на повнії груди
Той запах домівки – мойого життя.
Порогу вклонитись і що скажуть люди
Аж зовсім на це не зважатиму я.
Я хочу вдягнути домашній свій одяг
І, зручно вмостившись у креслі своїм,
Відчути всім серцем п’янку насолоду,
Коли повернувся ти в свій рідний дім.
Поставити чайник і каву зробити,
Пройтись по подвір’ї, зайти у садок.
І пончиком щиро так поділитись
З собакою, – на, пригощайся, Дружок.
А ввечері вже, коли’ сонце сяде
За обрій в рожево-блакитних тонах
По тому ж садочку я буду гуляти,
Ховаючи погляд у безліч зірках.
Я хочу додому… Я дуже сумую
За рідним порогом, домівко моя…
Чи прийде той час, коли знову відчую
Дзвінкий і знайомий так спів солов’я?
Скотилась щокою сльозинка солона
І зжалося серце від туги сильніш.
В молитві складають разом долоні –
Всі хочуть вернутись додому скоріш,
Де рідний поріг і знайома сусідка,
Всміхається щиро, лиш мимо пройдеш.
Де ледь привідчинена стара калітка
Чекає на тебе і вірить – прийдеш!
Автор публікації
