Для голосування необхідно авторизуватись

Як звірі вбрання обирали

Колись давно вирішили звірі розпродаж одежі влаштувати. Щоб кожен обрав собі шубу до смаку, бо ж хтось хоче гарну, а інший – корисну. Пошили вбрання, розставили прилавки, виклали крам і розпочали ярмарку. Ходять звірі між товарних рядів, розглядають, оцінюють. Тільки Їжак не йде, дрімаючи у нірці.

– Їжаку, спіши на ярмарку! – гукнули йому.

– Ще рано, – позіхнувши, відповів Їжак. – Пізніше прийду.

Та ось на ярмарку заявився Вовчисько. Злякалися звірі, дременули хто куди й невдовзі розпродажу й слід простигнув. Засмутився Вовк, пішов, а згодом дізнався, що вбрання в іншому місці продають. Помчав туди, але, щойно з’явився, як решта звірів знову розбіглися. Розгубився Вовк і пішов за порадою до Лисиці:

– Лисице, мудра сестрице! Порадь мені, дурню, як вчинити. Я хочу шати придбати, але звірі, щойно мене побачивши, тікають з усіх ніг.

– Й не дивно, Вовчиську! – розсміялася Лисиця. – Ти ж бо хижак знаний. Зуби твої гострі, очі страшні, а паща величезна. Не дивно, що тебе всі бояться.

– То що мені робити? – понурився Вовк. – Підсоби, сестрице, будь ласка!

– Так і бути, – посміхнулася хитрюга. – Поможу тобі. Сама збираюся на ярмарку, то й тобі прикуплю вбрання. Найкраще виберу, не пошкодуєш.

– Але ж хіба тебе не злякаються? – спитав спантеличений Вовк. – Ти ж бо теж хижачка.

– Але я маленька і голосок в мене тоненький, – відказала Лисиця. – Не бачать вони в мені загрози, тому й не тікатимуть. Тож чекай тут, братику, я все зроблю.

Й вона миттю побігла, махнувши наостанок хвостом.

Між тим Їжака знову покликали:

– Їжаку, прокидайся! Ярмарка в розпалі! Все найкраще розберуть!

– Ще встигну, – фиркнув Їжак. – Я звір нічний, тож ближче до вечора підтягнуся.

Тим часом на ярмарці Заєць розгублено роздивлявся дві шуби:

– Сіра буде корисною влітку. А в білій я взимку зроблюся геть непомітним. Яку ж обрати?

Раптом звірі почули:

– Найкращі шуби продаю! Вогненно-руді й неймовірно м’які! Унікальний окрас, бездоганний пошив! Їх дуже мало, тож на всіх не вистачить!

Одразу така тиснява почалася, що просто жах! Лізуть одне на одного звірі, сваряться, б’ються та гризуться. Лисицю здавили так, що й не вдихнути. Розуміючи, що першою не встигне, вона закричала:

– Я від Вовчиська! Для нього найкраще вбрання обираю. Хто мені заважатиме, матиме справу з ним. Хіба гарна шуба варта того, щоб лють Вовка випробовувати?

Злякалися звірі, позадкували й відпустили Лисицю. Задерши носа, рушила вона до продавця рудих шуб, та раптом перед нею проскочила в’юрка Білка й схопила найгарнішу, з китичками на вушках. Розсердилася Лисиця, клацнула зубами, але швидкої, мов блискавка, Білки вже й слід простигнув. Довелося Лисиці обирати з того, що зосталося.

Вбравшись у вогненно-руду шубу, взялася хитрюга себе роздивлятися. Ах, яка ж вона зробилася красуня! Сама руда, аж золотом виблискує, лапки чорненькі, а кінчик хвоста біленький. Й сам хвіст довжелезний, всім звірям на заздрість.

Та поки милувалася собою Лисиця, всі найгарніші шуби вже розібрали. Похопилася вона, пригадавши про Вовка, швидко взяла сірий кожух і побігла.

– Ти вже вирішив? – спитав Зайця торгівець.

– Не можу обрати, – похнюпився вухатий. – Візьму, мабуть, дві. Перевірю, яка краще підходить і тоді якусь поверну.

Відтоді й носить Заєць дві шуби: сіру влітку, а білу зимою.

Прибігла Лисиця до Вовка й віддала йому обнову. Вбрався Вовчисько у сірий кожух, погледів на своє відображення і підозріло спитав:

– А чому ти собі таку красу відхопила, а мені якесь дрантя принесла? Чи не обдурити мене здумала, хитрюго?

І він люто клацнув зубами. Злякалася Лисиця, але не розгубилася.

– Як ти можеш, братику? – награно обурилася вона. – Я ж старалася, найкраще для тебе обирала, а ти мене так ображаєш! Ця шуба й непомітна, й тепла, й гарна. В ній і полювати зручно, і в мороз не змерзнеш. Я себе не пожаліла, взяла це руде шмаття, аби ти носив найкраще. Невдячний!

З її ока скотилася велика сльоза. Присоромлено понурився Вовк:

– Пробач мені, сестрице! Бовкнув дурницю, не подумавши. Звісно, я дуже тобі вдячний. Дякую.

Лисиця вдоволено посміхнулася і втекла, махнувши хвостом. А Вовчисько сидів й думав. Шуба виявилася йому закоротка і мерз він так сильно, що аж тремтів. Хвосту було тісно й той висів незграбним поліном. Збагнув Сіроманець, що обманула його Руда, та що вже поробиш? Задер він голову до неба і тужно завив.

А вже в сутінках на ярмарку причалапав Їжак. Сумно блукав поміж рядів, роздивляючись порожні прилавки. Раптом йому на очі впало щось колюче, подібне на реп’ях.

– Це ми сюди голки втикали, якими вбрання шили, – пояснив торгівець. – Не думаю, що хтось таке носитиме.

– То що мені, єдиним голим лишатися? – понурився Їжак. – Вже візьму, що зосталося. Ой, важке! Ой, незручне! Ось до чого лінь доводить!

Та коли на зворотному шляху йому зустрілася Лисиця, зляканий Їжак одразу згорнувся колючим клубком. Штовхала його Руда лапою, кусала зубами, та тільки покололася і облишила здобич, скулячи від болю. Розгорнувся Їжак і вражено промовив:

– А непогана все ж обновка!

3
Поділитись...

Автор публікації

Офлайн 6 місяців

3818

5
Коментарі: 0Публікації: 3Реєстрація: 12-04-2022

Коментувати