Warning: mkdir(): Invalid path in /home/eliterua/chytaichyk.com/www/wp-content/themes/premiya/functions.php on line 650

Warning: Invalid argument supplied for foreach() in /home/eliterua/chytaichyk.com/www/wp-content/themes/premiya/functions.php on line 547

Warning: unlink(/home/eliterua/chytaichyk.com/www/wp-content/uploads/): Is a directory in /home/eliterua/chytaichyk.com/www/wp-content/themes/premiya/functions.php on line 596

Warning: Invalid argument supplied for foreach() in /home/eliterua/chytaichyk.com/www/wp-content/themes/premiya/functions.php on line 567

Для голосування необхідно авторизуватись

ЯКІ МИ КУМЕДНІ НА ЦЬОМУ ФОТО…

На цьому фото я і дві файні панянки у військовому однострої, що так мило пригорнулися до мене з двох сторін, якось, в котрий вже раз, зустрілися на донбаській землі. Ми посміхаємося, тому що ми живі, але глибоко в наших очах сховалися сум та сполохи бога війни – сполохи вогню української арти. Вам доводилося спостерігати після яскравого, помаранчево-червоного пострілу 152-мм гармати, як формується від розтрубу ствола чорний трилисник порохового диму? Якщо ні, то поділюся з вами особистими враженнями – це чарівно і зловісно, а для ворога заупокійно.

Ми, всі троє, не кадрові військові. Ми цивільні люди, яких об’єднала російсько-українська війна. Дівчина, що зліва від мене, Люба, яка полишила вчителювати і за чотири роки пройшла шлях від солдата, піхотного зв’язківця 14 батальйону «Черкаси» до лейтенанта, єдиної в ЗСУ дівчини-командира батареї грізних 2С5 «Гіацинт-С». До мого правого плеча прихилилася Олена, журналістка, заступник комбата Люби та, одночасно, зв’язківець і невтомний організатор різних заходів. По центру ваш покірний слуга, у цивільному світі журналіст та приватний підприємець, за п’ять років спромігся подолати дистанцію від старшого солдата до лейтенанта, від радіотелефоніста взводу управління дивізіону до прес-офіцера бригади.

Всі ми відбули вже не одну ротацію в зоні бойових дій. Всі маємо неповнолітніх дітей. У Люби є син, який обожнює військовий піксель «як у мами» і тому добився того, що має власний однострій українського вояка, пошитий згідно індивідуального заказу. Олені подобається розповідати про своїх доньок, старша з яких поступила у цьому році до військового вишу, а менша продовжує навчатися у школі. У мене донька – випускниця гімназії та півторарічний син.

Ми, звичайні громадяни України, які вимушені були збройно долучитися до захисту своєї держави саме тому, що маємо дітей, доля яких для нас набагато вагоміша, ніж наше життя. Без паніки та нарікань, без словоблуддя та позерства долучилися до тисяч таких же братів і сестер, щоб зупинити московітську орду, яка гнійною проказою суне на захід, причавити підошвою військового берца мишебрата ще на кордоні, однак, якщо в тому виникне потреба, 200-м вантажем відправити «брата» до себе додому – в Росію.

Так, в наших грудях стукотять живі серця. Так, нам також буває лячно. Так, ми можемо втомлюватися, розчаровуватися, сумувати і безсило яритися з різних на то причин. Але ми вступили до українського війська саме задля щасливого майбутнього наших дітей і готові вписати перші ноти мелодії «Реквієму за Російською імперією», якщо орда збройно ступить на нашу землю.

Маємо честь служити українському народу.

29.01.2022

6
Поділитись...

Автор публікації

Офлайн 6 місяців

Helgi

6
Коментарі: 0Публікації: 1Реєстрація: 11-04-2022

Коментувати