Дерева плачуть, спраглими вустами торкаючись води,
Птахи кричать у далечінь тривожно.
Вони кричать і розмовляють з Богом.
Вже збожеволіли давно вони від того крику…
Й безсилими припали до землі…
А ти сидиш, забутий від учора
І не має діла до тебе вже нікому…
Сидиш й вдивляєшся в німу самотність
Виснаженої душі.
А в ній, о! Боже, мій!
Таке там діється,
Що краще в птахів спитати,
Чи сліз напитись тих з дерев
І впасти серед птахів…
І сонцем хоч на хвилинку стати,
Щоб відігріти серця холодні і сліпі.
Летіть і передайте, мої ви любі,
Що вже не встигнути счинити сліз:
Страждань не має більше на цій землі
Вона пропитана ріками болі.
По скронях стікає кривавий піт,
Вкриваючи родючі пори,
З яких повиростають нові сліпці,
Забуті ще від учора…
29.07.2014
Автор публікації
24
Поет, музикант, мислитель. «Як можна бути вільним, Евкріте, коли маєш тіло?» Анатоль Франс "Усе життя - в горі, в нещасті, в муці, і він – один проти цілого світу - перемагає! Або світ прийме таким мене, як я є, - або вб'є, знищить мене. Але я - не поступлюся! І з кожної миті своєї, з кожного почуття і думки своєї зроблю свій портрет, тобто портрет цілого світу: хай знає цей світ, що я вижив і доніс до людей усе, що хотів. А що хотів донести? Що люди мають жити, як янголи: з любов'ю одне до одного, з почуттям, що всі люди - брати, рівні, чесні, богоподібні, всесильні, незламні, кришталеві. Світ - це таночок усіх людей, які взялися за руки і чуються братами, просвітлими душами, що ширяють межи небом і землею – як степові жайворонки, співом славлячи сонце, і дощ, і сніг, і бурю, і річку, і дерева, і птаство, і метеликів, і тигрів, і бедриків (сонечка), і вовків. Бо все - живе і хоче жити. А те, що ми, брати, люди, зробимо доброго, піднесе небо ще вище, від нашої добрості хмари стануть біліші, небо - голубіше, а сонце - ясніше." В.С. Стус
Коментарі: 0Публікації: 18Реєстрація: 22-04-2022
Бронзове перо
Достижение получено 22.04.2022
Присвоюється автору, який подав на сайт 10 і більше публікацій