Кожного разу повертаюся знову і знову
Туди, де бачу покинуту старість,
Більше не можу втримати крик,
Відчуваю, що хворий.
Нас виносять за межі святинь,
Ламаючи внутрішні храми,
Ми не можемо йти у колоні сліпих,
Ми не можемо взнати, що з нами…
Кожен створює власних святих,
Лишаючи нам внутрішні рани,
Лишаючи гори руїн,
Обтяжений дим за словами.
Прислухайся до шепіту болі,
Знайди дороги незнані,
Там, куди нам не прийти,
Вже моляться з нами.
Приходять у світ все нові жерці,
Що їм із того, що буде із вами,
Пишуть історію чорнилами пустоти,
Відміряючи кроки чиїмось сльозами…
26. 12. 2013
Автор публікації
24
Поет, музикант, мислитель. «Як можна бути вільним, Евкріте, коли маєш тіло?» Анатоль Франс "Усе життя - в горі, в нещасті, в муці, і він – один проти цілого світу - перемагає! Або світ прийме таким мене, як я є, - або вб'є, знищить мене. Але я - не поступлюся! І з кожної миті своєї, з кожного почуття і думки своєї зроблю свій портрет, тобто портрет цілого світу: хай знає цей світ, що я вижив і доніс до людей усе, що хотів. А що хотів донести? Що люди мають жити, як янголи: з любов'ю одне до одного, з почуттям, що всі люди - брати, рівні, чесні, богоподібні, всесильні, незламні, кришталеві. Світ - це таночок усіх людей, які взялися за руки і чуються братами, просвітлими душами, що ширяють межи небом і землею – як степові жайворонки, співом славлячи сонце, і дощ, і сніг, і бурю, і річку, і дерева, і птаство, і метеликів, і тигрів, і бедриків (сонечка), і вовків. Бо все - живе і хоче жити. А те, що ми, брати, люди, зробимо доброго, піднесе небо ще вище, від нашої добрості хмари стануть біліші, небо - голубіше, а сонце - ясніше." В.С. Стус
Коментарі: 0Публікації: 18Реєстрація: 22-04-2022
Бронзове перо
Достижение получено 22.04.2022
Присвоюється автору, який подав на сайт 10 і більше публікацій