Для голосування необхідно авторизуватись

«Загублені шляхи»

Кожного разу повертаюся знову і знову

Туди, де бачу покинуту старість,

Більше не можу втримати крик,

Відчуваю, що хворий.

 

Нас виносять за межі святинь,

Ламаючи внутрішні храми,

Ми не можемо йти у колоні сліпих,

Ми не можемо взнати, що з нами…

 

Кожен створює власних святих,

Лишаючи нам внутрішні рани,

Лишаючи гори руїн,

Обтяжений дим за словами.

 

Прислухайся до шепіту болі,

Знайди дороги незнані,

Там, куди нам не прийти,

Вже моляться з нами.

 

Приходять у світ все нові жерці,

Що їм із того, що буде із вами,

Пишуть історію чорнилами пустоти,

Відміряючи кроки чиїмось сльозами…

 

26. 12. 2013

 

2
Поділитись...

Автор публікації

Офлайн 5 місяців

Олекса Доброгорський

24
Поет, музикант, мислитель. «Як можна бути вільним, Евкріте, коли маєш тіло?» Анатоль Франс "Усе життя - в горі, в нещасті, в муці, і він – один проти цілого світу - перемагає! Або світ прийме таким мене, як я є, - або вб'є, знищить мене. Але я - не поступлюся! І з кожної миті своєї, з кожного почуття і думки своєї зроблю свій портрет, тобто портрет цілого світу: хай знає цей світ, що я вижив і доніс до людей усе, що хотів. А що хотів донести? Що люди мають жити, як янголи: з любов'ю одне до одного, з почуттям, що всі люди - брати, рівні, чесні, богоподібні, всесильні, незламні, кришталеві. Світ - це таночок усіх людей, які взялися за руки і чуються братами, просвітлими душами, що ширяють межи небом і землею – як степові жайворонки, співом славлячи сонце, і дощ, і сніг, і бурю, і річку, і дерева, і птаство, і метеликів, і тигрів, і бедриків (сонечка), і вовків. Бо все - живе і хоче жити. А те, що ми, брати, люди, зробимо доброго, піднесе небо ще вище, від нашої добрості хмари стануть біліші, небо - голубіше, а сонце - ясніше." В.С. Стус
Коментарі: 0Публікації: 18Реєстрація: 22-04-2022

Бронзове перо

Достижение получено 22.04.2022
Присвоюється автору, який подав на сайт 10 і більше публікацій

Коментувати