А в квітах є спогад, як в людях…
Ростуть,розквітають,своє доживають…
А потім всихають і тихо вмирають.
Я не лЮблю обірвані квіти-
Це чиїсь закатовані діти.
Це жорстока краса, їй милується око,
І складають і в’яжуть в букет крок за кроком.
Буяють і пахнуть,і радують очі,
Ніхто не спитає,чого вони хочуть…
Істота?Предмет?…вони?…неживе,
І кожен без роздумів рве їх і рве.
Все бачать на світі ..і радість, і горе,
Така нелегка їх квітуча є доля.
Стояти десь в вазі,дивитись в вікно,
Чи бути декором…як хтось п’є вино.
У квітах краса,це події момент,
Ідуть на концерт,у театр, в преЗент.
Я б краще із квітів поля дарувала,
І кожне б ім’я,ну чи прізвисько мало.
Милуйтесь! Садіть! Не зривайте Ви їх,
Даруйте букети і слів замість них!
Думок на тему “Закатовані квіти”
Цікаво…