Зламав цвітіння витканого щастя,
Стікав росою відчай по стеблі.
Лиш в спомині її торкнеться сонця ласка,
Жагу цвісти сховав в сухій землі.

Згубив чарівну квітку яснооку,
Що вміла тішитись промінням серед зим.
Ту, що довірою зігріла його суть жорстоку,
Проте зламалась, мов билинка, поруч з ним.

А скільки же вітрів колючих пролітало,
Розхитуючи спокій до землі.
А скільки же морозів серце рвало,
Та все стояла, все цвіла, у кам’яній ріллі.

Зламав цвітіння витканого щастя,
Пелюстки сліз розкинув по землі.
Та поміж веснами теплом вона наллється рясно,
Зросте, в стійкім до найлютіших зим, стеблі.

Автор публікації

Офлайн 1 місяць

Pavlyova

22

Коментарі: 0Публікації: 7Реєстрація: 01-04-2022