Все це було в у Королівстві. У нормальному такому королівстві, де було все, що належить. І король із королевою і Канцлер, і Воєвода, і Казначей, і Кат. А ще двоголовий птах як символ верховного правителя.
Був при дворі звичайно ж і Астроном, або як його тут називали – Звездочет. Розумний був, аж страшно. Хоча все одно дурень.
Чому дурень? Ну от хіба нормальний чиновник від науки скаже Королю, що всі біди спадкоємного Принца від того, що він народився під сузір’ям Рукожопа… Отож бо й воно.
І ось одного ранку, коли ніщо не віщувало біди, ні стовпи диму над сторожовою вежею, ні перевернутий віз із зерном, нашого зоряних справ майста наполегливо запросили до Канцлера.
Прийшов він швидко, майже не торкаючись землі, дякуючи двом дужим молодцям з особистої гвардії Канцлера.
– Уважаемый Звездочет, я пригласил вас, чтобы поговорить о ваших доносах.
– Про які доноси? Я ж не писав жодних доносів – розгублено пролепетав вчений.
– Вот именно!
Канцлер підвівся, і заклавши руки за спину став неквапливо походжати.
– За все время от вас не поступило ни одного доноса. И я нахожу это возмутительным!!!
– Але, дозвольте…
– Не позволю! – резко перебил его Канцлер.
– Воевода пишет доносы на Казначея, Казначей на Воеводу, они оба на Вас, а что же наш умнейший Звездочет?
– Та навіщо ж, як на мене доноси, я ж…. намагався плутано виправдовуватися астроном.
– Что и кому вы пишете каждую ночь!!!! – рявкнул Канцлер, нависая над растерянным ученым человеком.
Зіркар втягнув голову в плечі:
– У мене, у мене наукова робота, я можу надати всі записи …
– Мы читали все вши записи. И даже наши лучшие ищейки и шифровальщики не смогли понять, как, что и кому вы хотите продать. Какие секреты нашего Королевства вы уже успели передать в Северное Княжство? А толстые свитки с какими-то рисунками, которые вы регулярно пытались передать неким «ученым» при дворе Немчурии и Бонжурии?!!!
– Але ж це… – ще більше стиснувся під буравлячим Канцлера вчений.
На нього було не можна було дивитися без жалю. Гострі плечі, бліда шкіра, рідкі пасма сивого волосся на голові та скуйовджена борода.
– Что вы замышляете?!!!
Так і не вдалося Канцлеру отримати виразне визнання. Міцний горішок попався, хоч і просив увесь час – я все підпишу, тільки припиніть, але так не розкрив ні шифру, ні агентурної мережі.
Через тиждень наказав залишити його у дальній камері міської в’язниці, щоб вирішити, що з ним робити.
Старий учений зрідка приходив до тями, жадібно пив воду і знову незграбно вкладався на купці соломи тихенько стогнучи від болю та відчаю.
Час у в’язниці визначити важко, але через одну чи дві вічності, у коридорі почулися кроки та металеве побрязкування.
– Звездочёт, вы здесь вы живы! Раздался непривычно громкий голос.
– Так я тут…
– Ходімо, ваше перебування в цій камері закінчилося.
Темна купа соломи заворушилася і склалася в згорблену людську постать
– Вони розібралися? – недовірливо запитав старий вчений
– Да, все хорошо пойдемте. Давайте я вам помогу.
– Нарешті – ледве стримуючи ридання і спотикаючись шепотів старий учений.
– Тихо, тихо успокойтесь. Скоро все закончится…
– Дякую вам молодий чоловік, а ви, ви то хто?
– Я то, я Палач…